…Хлопчина сидів, притулившись до дерева спиною та витягнувши ноги. Мабуть, намагався надати собі першу допомогу… Але не встиг…
Пішов у вічність.
Обличчя його було бліде, знекровлене, очі вже помутніли, і мухи діловито повзали по мертвому обличчі… Хлопець лежав тут вже кілька днів, і ніхто не забирав тіло.
Це був чийсь син чи чоловік, який давно не виходив на зв'язок… І чи знали його рідні долю хлопця? Чи досі чекали дзвіночка з такими очікуваними словами:
— Мамо, все добре, я живий! Просто не було зв'язку…
А чи може додому повідомили про
"Зниклий без вісти", і нехай так і буде.
Нехай родина живе сподіванням…
Так ми побачили Смерть, для якої поле бою — немов для вас стіл на Різдво…
Пожива. Здобич. Їжа…
Смерть тут царює, Смерть чекає, Смерть забирає…
І ми йшли на зустріч з нею, мов хоробрі мишенята, що вилазять з нірки подивитися на кота…
Василько Сірий Кіт, український письменник і воїн Василь Піддубний
"Мій знайомий якось сказав: "Смерть посміхається нам усім. Нам залишається лише посміхнутися їй у відповідь".
Цитата з фільму "Гладіатор" 2000 року
Фото — з відкритих джерел