Уривок з книжки психотерапевтки Лінди Ґолдмен у перекладі Нелі Плахоти
Книга американської психтерапевтки Лінда Ґолдмен «Життя і втрата», яка вийшла друком у видавництві «Риби на даху», охоплює спектр найрізноманітніших тем, які спричиняють дитяче горе: втрата рідної людини або втрата власних здібностей, втрата оточення або домівки, розлучення батьків або розлука з рідними через військову службу, хвороба або еміграція, депортація або всиновлення, втрата приватності через ґаджети або втрата довіри.
Лінда Ґолдмен надає детальні рекомендації, як підтримати дитину в горі, створити для неї можливість опрацювати свою втрату й знайти спосіб продовжити повноцінне життя.
У передмові до українського читача Лінда Ґолдмен пише: «Мужність і хоробрість українців, які живуть у травмі день за днем, годину за годиною, хвилину за хвилиною, є взірцем і джерелом натхнення для світу… Війна відбирає безтурботне дитинство в українських дітей. Вони змушені завчасно дорослішати в постійному стресі, серед безкрайнього горя і незчисленних втрат. Від українських батьків вимагається майже неможливе – щодня непохитно рухатися вперед усупереч стражданням і тиску війни, залишатися в ресурсі й створювати для дітей безпечний простір, де вони можуть оплакати свої втрати. Їхній виклик – дати можливість дітям висловлювати свої почуття, відчути любов, турботу і зв’язок із близькими, прожити цей досвід і відродитися».
***
Усі ми в цьому разом
Це тисячоліття бачить революцію розуму й трансформацію серця. Ніколи раніше не був настільки очевидним той факт, що всі жителі нашої планети тісно взаємопов’язані та взаємозалежні.
Те, що стається під час землетрусу в Японії, серйозно впливає на дитину в Кенії. Це унікальна парадигма. Економічна нестабільність Греції може катапультувати глобальні фінанси в багато різних напрямків. Дедалі більше дорослих засвоює важливий і вічний урок життя: ми всі маємо співіснувати в гармонії – це в інтересах усіх. Це наша спільна мета, яка виникає прямо зараз, і до неї ми маємо неухильно йти разом.
Наші діти – це діти світу. Вони можуть миттєво почати спілкування зі своїми друзями з різних куточків планети. Неймовірна легкість, з якою вони подорожують, навчаються та досліджують інші культури, не має жодних історичних паралелей. Вони дійсно є громадянами людської раси.
Через постійний стрес і бурхливі зміни в сучасному житті багато людей відчуває, що світ перевернувся з ніг на голову. Сподіваємося, що ці зміни й потрясіння дозволять повернути світ у правильне русло, в якому звичайну дитину визнаватимуть як таку й шануватимуть усі втрати, яких вона могла зазнати.
Сучасна дитина бачить усе. Інтернет, телебачення, фейсбук, твіттер і мобільні телефони миттєво відкривають вікно в переживання світових подій. Діти надсилають текстові повідомлення, імейли й спілкуються у відеочатах у віртуальній спільноті підтримки однолітків у горі в кіберпросторі, також разом ушановують пам’ять померлих онлайн. Горе і втрати впливають на дітей безпосередньо чи опосередковано з різних джерел: рок-концерти, які транслюються по всьому світу, щоб зібрати кошти для жертв землетрусу в Гаїті, локальні проєкти у Вашингтоні, організовані для передачі рюкзаків жертвам урагану Катріна, онлайн-матеріали й відео від «Вулиці Сезам» для дітей, які пережили смерть мами чи тата або горюють через військову службу батьків.
Виклик: куди нам іти далі?
Це запитання, на яке потрібно відповісти заради всіх дітей, що горюють. Ми отримали базове розуміння дитини та процесу її горювання, а тепер маємо запитати себе, як можна застосувати це розуміння в умовах сучасності. Фраза «Щоб виховати дитину, потрібне ціле село» стала дуже популярною. Я виявила, що потрібне ціле село, спільнота, нація та світ, щоб піклуватися про наших дітей, які горюють, та підтримувати їх.
Що швидше ми – батьки, вчителі, вихователі, терапевти, священнослужителі та інші небайдужі фахівці – зможемо об’єднатися, щоб створити одну згуртовану спільноту, ділитися подібними думками, підтримкою, ресурсами й інформацією, то більш конгруєнтним стане переживання горя дитиною.
Уявіть собі дитяче переживання горя як тривимірну голограму, де кожнісінька частинка є такою ж важливою й репрезентативною, як і все ціле. Учитель, лікар, няня, шкільний психолог, друг, духівник, тітка й дядько, двоюрідні брати й сестри, терапевт, консультативна установа, – усі стають спільнотою однодумців, дорослих і дітей, створюючи конгруєнтність у світі втрат. Зазвичай, коли діти горюють, їхній світ здається роздробленим. Що більшу стабільність ми зможемо створити в їхньому житті, то міцнішим і безпечнішим воно стане. Наша мета – створити глобальну спільноту підтримки дітей у горі, щоб задовольнити потреби наших дітей, які горюють.
Модель спільноти для підтримки дітей у горі
Коли ми об’єднуємося, ми дозволяємо кожному члену спільноти стати адвокатом, учителем, вихователем, координатором, терапевтом і другом, який працює над підтримкою та визнанням дитини, що горює. Усюди – вдома, на рівні школи, спільноти, нації та у світі – є люди й організації, які в межах громади або на глобальному рівні готові надати підтримку й допомогти з виконанням таких шести завдань спільноти для підтримки дітей у горі.
Завдання спільноти підтримки дітей у горі
- Завдання 1: Взаємодіяти з тим із батьків, хто залишився, або опікуном.
- Завдання 2: Знайти в школі дорослого, який представлятиме інтереси дитини, що горює.
- Завдання 3: Інформувати про групи й табори підтримки для дітей, що горюють.
- Завдання 4: Влаштовувати тренінги.
- Завдання 5: Організувати для дітей профілактичне навчання щодо поведінки в кризових ситуаціях.
- Завдання 6: Розвивати повагу до нашого мультикультурного й розмаїтого світу.
