—Ґєник, чуєш, завтра їдемо до моєї мами. Будемо картоплю копати. На шосту ранку маєш бути готовий. Наготуй собі старі лахи на завтра.
—Тату, скажи, а чому ти з нашою мамою одружився?
—От, бачиш, кохана, навіть дитина дивується.
—Ви мені зараз тут договоритеся. Завтра їдемо на бульбу!
. Популярне в Інтернеті.
Копати картоплю для галичан —це не робота, це сокровенний ритуал.
Навіть якщо вони стільки бульби не їдять і її можна спокійно купити на базарі, бульба все одно мусить бути посаджена і викопана!
А якщо галичани уже відреклися від городів і давно купують її у магазинах, все рівно в них знайдуться батьки чи якісь родичі десь у селі, які садять бульбу. І треба їхати помагати.
.
Бульба —це не просто їжа.
Це Божий дар і кожен мусить його власноруч викопати, бо шо там та бульба з магазину!
Та, гівно та бульба магазинна!
А своя бульба —смачна, без хімії!
Мусить бути своя! В магазинах здурять і підсунуть казна-що.
.
У галичан є свої заповіді.
Вони такі самі святі для них, як 10 заповідей Божих.
.
Перша з тих галицьких заповідей, то є викопати бульбу швидше за сусіда!
.
Приїхали ми.
Шеста ранку вже на городі.
Ой, як то файно на городі сонце зустрічати!
Нагнувся, став раком і бульбу збираєш. Комарі в дупу кусають, в крижах шось стріляє, а сонце в очі світе таким лагідним світлом і підтримує тебе.
Бульба, то навіть не праця. То ціла медитація.
Ти міняєш пози і б’єш поклони сонцю. Медитуєш на городі.
І нашо вам та йога? Понапридумували собі тих йог закордонних.
От, бульба —це наша українська йога, з фітнесом, навіть з тверком, бо так люксично розминає сідничний м’яз, шо потім ще тиждень не можеш розігнутися.
.
Якщо ви не знали, то галичани саме на городах відпочивають. Їм моря не тре‘.
Бо шо з того моря? А ціле ніц. А з городу —урожай. І серце тішиться, коли урожай гарно у мішках поскладаний. Тоді себе кожен господар і господиня фараонами відчувають, магнатами, чуть не власниками нафтових свердловин.
.
Зробила я 150 поклонів сонцю і вже стало в очах трохи темніти…
Вже й пити ся захтіло і на диван прилягти. Але мушу…
А в дитинстві я так тої бульби не любила. Завжди з бабою за бульбу сварилася.
Бабця на очі вже добре не виділа, але кожну не зібрану бульбу на городі бачила, навіть найменшу.
І вже ходила за тобою і командувала.
.
Я ше тоді зрозуміла, що кріпосного права в Україні так і не скасували, а тіки здурили нас, дітей, і в підручниках з історії неправду написали.
Баба всьо виділа, кожну бульбу. І треба було на полі за трактором бігати і ґальоп всьо визбирувати, бо не дай Боже, щоб хоч одна картоплина в землі залишилася. Гріх і позорище одну бульбу забути!
.
Ой, цінувала баба працю.
А коли картоплю викопали і в мішки склали, то баба ті мішки завжди по три рази перерахувала, щоб не помилитися, а потім вставала до сонця і землю тричі перехрещувала, щоб на другий рік файно вродила.
.
Друга заповідь галицьких ґаздарів —це тримати в таємниці точну кількість викопаних мішків бульби.
То ніхто не мав знати: щоб не врекли, не позавидували або не стали придумувати, що ви страшні бульбові багачі.
Одним сусідам, тим, яким баба хотіла втерти носа, баба казала, що бульба фист ся вродила, накопали аж 40 мішків. А другим сусідам, таким, що врікають, говорила, що не було цього року бульби, не вродила, намокла, висохла, може, накопали 20 малесеньких мішечків, а може й нє.
.
Баба вміла людям повідати, бо баба ще тоді була коучем з особистісного розвитку. Я просто ще тоді того не розуміла, а думала, що вона кріпосним правом заправляє.
.
Ой, копаєм ми ту бульбу.
Вже мені зле стає. А тіки пів городу. Вже й сонце не лагідно світить, а в очі лупить.
Встала я. Хотіла на мішок присісти й перепочити, аж дивлюся, а то не сонце лупить світлом, а то бабця дивиться з неба своїм поглядом і вже сердиться на мене, що я робити не хочу…
.
Царство вам, небесне, бабцю!
Не переживайте, викопали ми вже бульбу. Не будуть вже з нас сусіди сміятися. Будьте спокійна, бабо, люди вже ніц поганого не скажуть.
Накопали аж 40 мішків і землю я перехрестила.
Три рази перехрестила.
Най файно родить українська земля!